Заходи з нагоди 65-ої річниці ліквідації давнього Мукачівського монастиря

Деталі: Категорія: Повідомлення; Опубліковано: П'ятниця, 16 березня 2012, 16:38; Перегляди: 1782

25 березня, у Мукачівському монастирі буде відслужена Архієрейська Божественна Літургія, з нагоди 65-ої річниці ліквідації Василіянського монастиря на чернечій горі у м. Мукачеві.

Як повідомляє сайт монастиря, Божественну Літургію, яка розпочнеться об 11.00, очолить Преосвященний Владика Мілан Шашік – Правлячий єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії.

Після Божественної Літургії, Владика Мілан очолить Хресну Дорогу, яка буде проводитись у м. Мукачеві.

Хресна Дорога розпочнеться о 14.00 з греко-католицької церкви архистратига Михаїла, що по вул. Підгорянській.

Ліквідація одного з найвідоміших василіанських монастирів, який був розміщений на Чернечій горі у м. Мукачеві, була здійснена Радянською владою 24 березня 1947 року.

Ось як описав тогочасні події, блаженної пам’яті отець Атанасій Пекар ЧСВВ:

«При кінці 1944 року, Закарпаття зайняли совіти, які в скорому часі приєднали його, як Закарпатську область, до Радянської України. Тим самим почалось переслідування греко-католицької Церкви, очоленої недавно рукоположеним єпископом Теодором Ромжою. Коли ж у березні 1946 р. в Галичині була знесена Берестейська унія, а Галицька митрополія підпорядкована Московському патріярхові, то Владика почав по селах поїздку, закликаючи своїх священиків і вірних непохитно триматись своєї Церкви і своєї віри, бо тільки той, „хто витриває до кінця, той спасеться!” (Мт. 10:22). Тому й не дивно, що того 1946 р., під час Успенського відпусту на Чернечій горі зібралося понад 50.000 богомольців, до яких непохитний Владика промовив з глибини свого батьківського серця: «Якщо нам прийдеться за нашу віру вмирати, то вмираймо як мученики, щоб прийняти від Христа нев’янучий вінець небесної слави!» А на кінці своєї проповіді він увізвав усіх прочан піднести свої руки й присягнути, що вони ніколи не відречуться від своєї прарідної віри, але витримають у ній до кінця.

Більшовики попадали в лють. Вони не могли позволити греко-католикам на подібні масові маніфестації їхньої віри, тож постановили зліквідувати Святомиколаївський монастир на Чернечій горі. Дня 22 березня 1947 р., пізно вночі, НКВД покликало до міського комітету головного Настоятеля закарпатських Василіян – о. Антонія Мондика та місцевого Ігумена – о. Івана Сатмарія і домагались, щоб в імені всіх закарпатських ченців підписали заяву про перехід на православ’я. Вони ж однозначно заявили, що того ніколи не зроблять. Коли ж ніякі намови, обіцянки та погрози не помогли, то десь над ранком їх відпустили.

Два дні згодом, саме під час вечері, Чернечу гору зі всіх сторін облягли моторизовані відділи тяжко озброєної міліції. До їдальні ввійшло кілька агентів НКВД і ще раз домагалися від вже згаданих Настоятелів підписати заяву про перехід на православ’я, бо інакше монастир буде зліквідований а всіх монахів вивезуть до концентраційних таборів. Як о. Мондик, так і о. Сатмарій ще раз рішуче заявили, що того ніколи не зроблять, хоч би їм довелось і вмерти. Коли ж командир НКВД казав відокремити Настоятелів від решти монахів, о. Сатмарій ще встиг був до них промовити: «Нехай кожен з вас так поступить, як йому підкаже його власне сумління!» На те згаданий командир приступав до кожного монаха зосібна і намовляв їх, щоб рятували своє життя та підписали заяву про перехід на православ’я. Однак кожен з них переконано відмовився. Тоді усіх монахів, числом 32-ох, посадили до трьох вантажних автомобілів і в супроводі озброєної міліції, вивезли до Святомихайлівського монастиря в Імстичеві, Іршавського району, а Святомиколаївський монастир на Чернечіг горі передали православним».

З того часу, Мукачівський монастир займали й займають надалі православні монахині московського патріархату.

Після легалізації ГКЦ, у 90-х роках ХХ століття, Василіяни робили спроби повернути відібраний колись насильно Мукачівський монастир, але він був переданий у власність Православній Церкві Московського Патріархату.

Однак, у 2007 році, влітку, стараннями о. Павла Райчинця ЧСВВ, тодішнього ігумена Малоберезнянського монастиря, й теперішнього Протоігумена відновленої Провінції св. Миколая, було виділено в м. Мукачеві гектар землі під будівництво нового василіанського монастиря і Церкви. У 2008 році ново виділену територію було огороджено й збудовано каплицю.

У 2009 році було завершено будівництво тимчасового монастиря й каплиці для богослужінь. Будівництво проводилось стараннями вищезгаданого о. Павла Райчинця ЧСВВ.

16 липня 2009 року, на свято Чудотворної Ікони Мукачівської Божої Матері, відбулось посвячення монастирської каплиці Василіянського монастиря св. Миколая у м. Мукачеві.

Посвячення здійснив Високопреосвященний Кир Мілан Шашік, Апостольський Адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії. В урочистості взяв також участь Високопреосвященний Кир Іриней Білик ЧСВВ, Канонік Римської Папської Базиліки Святої Марії Більшої та близько 40 ієромонахів Василіянського Чину та священиків Мукачівської єпархії, серед яких були присутніми: Протоігумен Провінції св. Миколая в Україні, Впр. о. Павло Райчинець ЧСВВ; Протоігумен Провінції Насвятішого Спасителя в Україні, Впр. о Йоанікій Чверенчук ЧСВВ; Протоігумен Провінції свв. Кирила і Методія у Словаччині, Впр. о. Володимир Седлячек ЧСВВ.

Обряд посвячення розпочався об 11.00 у монастирській каплиці. Опісля відбувся урочистий похід з Мукачівською Чудотворною іконою Божої Матері до відпустового підвищення, де відбулася Архієрейська Свята Літургія.

Владика Іриней, після Святої Літургії, наділив монастир у Мукачеві грамотою Римської Папської Базиліки Святої Марії Більшої. Урочистість закінчилась торжественним походом від відпустового підвищення до монастирської каплиці, під час якого Владики Мілан та Іриней, окропили людей свяченою водою.

Від цього моменту, отці Василіяни розпочали свою діяльність у Мукачівськачівському монастирі св. Миколая. Подія ця була історично важлива з огляду на те, що з того часу, відколи Василіян насильно вивезли з Мукачівського монастиря у 1947 році, їхньої присутності у Мукачеві не було. Посвяченням монастирської каплиці було зірвано шістдесятирічну відсутність діяльності Василіян у м. Мукачеві, яка до війни була найбільш вагомою у церковно-релігійному житті на Закарпатті.