S5 MP3 Player - плагин joomla Mp3

«Народження Дівою – міф чи історична правда?»

Категорія: СВЯТЕ ПИСЬМО
Опубліковано: Неділя, 05 січня 2014, 13:50
Перегляди: 1573


(Уривок з книги Йосифа Рацінґера – Венедикта XVI «Ісус з Назарету – дитячі роки Ісуса»)

Ми повинні запитати з усією серйозністю: чи те, про що нам розповідають євангелисти Матей і Лука по-різному і від різних передань про спричинене Духом зачаття Ісуса з Діви Марії є історичною дійсністю, реальною історичною подією, чи це побожна легенда, яка у свій спосіб хоче висловити і витлумачити таїнство Ісуса?

Перш за все, починаючи від Едуарда Норде-на († 1941) і Мартіна Дібеліуса († 1947) намагалися вивести розповідь про народження Дівою Ісуса із релігійно-історичних подій і нібито знайшли багато подібного в історіях про зачаття і народження єгипетських фараонів. Інші споріднені уявлення містяться в ранньому юдействі, знову ж таки в Єгипті, у Філона Олександрійського († після 40 р. по Христі). Обидва роди уявлень взагалі-то дуже різняться між собою. Зображення божественного зачаття фараонів, при якому божество тілесно наближалося до матері, свідчить, врешті, про богословську легітимізацію культу правителя, про політичне богословʼя, яке хоче перемістити правителя у сферу божественного і таким чином легітимізувати його божественну претензію. А ось у Філона зображення зачаття синів правителів із божественного сімені має, навпаки, алегоричний характер. «Жінки патріархів стали алегоріями доброчесностей. Будучи такими, вони завагітніли від бога і народжують своїм чоловікам втілені через доброчесності» (Gnilka J., Das Matthӓusevangelium I/1. – с. 25). Важко визначити, як далеко за рамками алегорії тлумачилося це.

При детальному читанні стає очевидним, що ні в одному, ні в іншому випадку немає справжніх паралелей з історією про народження Дівою Ісуса. Це саме стосується текстів із грецько-римської царини, які приводили як поганські прообрази історії про зачаття Ісуса від Святого Духа: звʼязок Зевса з Алкмепою, від якого народився Геракл, Зевса з Данаєю, від якого народився Персей.

Різниця в уявленнях настільки глибинна, що насправді не можна говорити про жодні паралелі. У повідомленнях Євангелій постійно зберігається єдиність у своєму роді Бога і безкінечна різниця між Богом і створінням. Немає ніякого змішання, ніякого напівбога. Єдино Боже творче слово створює нове. Ісус, який народився від Марії, є цілком людиною і цілком Богом, і те, й інше – без змішування і нероздільно, як це уточнить Халкедонський Символ віри у 451 році.

Розповіді у Євангеліях Матея і від Луки не є продовженням міфів. Згідно зі своєю основною концепцією вони відповідно до біблійної традиції є переданням, що відображають події, які відбулися.

Те, що Йоахим Ґнілка з Герхардом Делінгом формулюють як питання, я хотів би розглядати як єдино справжнє пояснення цих розповідей: «Якщо таємниця народження Ісуса... 'заднім числом' поставлена на початок Євангелія, то чи з цього великою мірою не випливає те, що таємниця була відома? Її лише не хотіли нівелювати пустими розмовами і зробити просто реальною подією» (Das Matthӓusevangelium I/1. – с. 30).

Мені видається нормальним, що таємниця стала відомою лише після смерті Марії і змогла увійти в загальну традицію християнства, яка перебувала у стадії становлення. Тепер це могло бути долучено до розвитку христологічного вчення і повʼязано з визнанням Ісуса як Христа, тобто Сина Божого – але не так, що з ідеї розвивають історію, переробляють ідею на факт, а навпаки: те, що відбулося, факт, який став відомий, добре обдумують, шукають його зрозуміння. Від цілої постаті Ісуса світло впало на подію і, навпаки, від події глибше розуміється логіка Бога. Таємниця початку освітила наступні події, і, навпаки, віра в Христа, що вже розвинулася, допомогла зрозуміти початок, його змістовність.

Можливо, в цьому місці доречно навести текст, який спонукав до роздумів західне християнство з перших віків як передчуття таємниці народження Дівою. Маю на увазі четверту еклогу Вергілія у його поетичному циклі «Буколіки» (Пастуші вірші), яка зʼявилася десь за 40 років до народження Христа. Серед подібних поезій про принади сільського життя раптом звучить зовсім інша тема: проголошується народження нового великого порядку світу від «непорочного» (ab integro). «Iam redit et virgo знову повертається Діва». Нове покоління сходить із високого Неба. Народиться дитя, яким закінчиться «залізне» покоління.

Що тут провіщено? Хто ця Діва? Хто це дитя, про яке йдеться? І тут теж подібно як у Іс. 7, 14 вчені намагалися історично ідентифікувати сказане, але їм це не вдалося. То що ж сказано? Рамки уявлення про ціле постають із античної картини світу: на задньому плані вчення про кругообіг еонів і про владу долі. Але ці старі уявлення містили свіжу актуальність через очікування того, що зараз може наступити година великої зміни еонів. Що досі було лише далекою схемою – стає раптово сучасністю. У століття Августа після всіх потрясінь війною і громадянською війною країною йде хвиля надії: ось тепер мусить нарешті розпочатись великий період миру, новий світопорядок. До цього настрою очікування новизни належить також постать Діви, образ Чистого, Нетлінного, Початку ab integro. І до цього належить очікування хлопʼяти, «божественного паростка» (deum suboles). Тут можна, мабуть, сказати, що постать Діви і божественного хлопʼяти якимсь чином належать до праобразів людської надії, які виявлялися у миті кризи і очікування, та при цьому не проглядалося конкретних постатей.

Повернімося назад до біблійних розповідей про народження Ісуса з Діви Марії, яка зачала дитину від Святого Духа. Чи це є істиною? Чи, можливо, архетипні уявлення були перенесені на постаті Ісуса і Його Матері?

Хто читає біблійні розповіді і порівнює їх зі спорідненими переданнями, про які щойно йшлося, той тут же побачить глибинну різницю. Не лише порівняння з єгипетськими уявленнями, про які ми говорили, але і мрія про надію, з якою ми зустрічаємось у Вергілія, веде нас у цілком інші світи.

У Євангеліях Матея і Луки ми не знаходимо відомостей про космічну зміну, про фізичний контакт між Богом і людиною: нам розказано цілком просту і саме тому вражаюче величну історію. Це послух Марії відчиняє двері Богові. Боже Слово, Його Дух зачав у ній Дитину. Він робить це через двері її послуху. Так Ісус є новим Адамом, Новим Початком ab integro – із Діви, яка цілковито є у розпорядженні волі Бога. Так відбувається сотворення нового, яке все ж повʼязується до вільного «так» людини Марії.

Можливо, можна сказати, що тихі і неясні мрії людства про новий початок стали дійсністю в цій події – в дійсності, якою її міг створити лише Бог.

То чи є правдою те, що ми говоримо у молитві «Вірую»: «Я вірую... в Ісуса Христа, Єдинородного Сина Божого, нашого Господа, зачатого від Святого Духа, народженого Дівою Марією».

Відповідь звучить без застережень – «так». Карл Барт звернув увагу на те, що в історії Ісуса є два моменти, де Боже діяння безпосередньо втручається в матеріальний світ: народження від Діви і воскресіння із гробу, в якому Ісус не залишився і не зотлів. Ці обидва моменти є викликом для сучасного духу. Бог сміє діяти в ідеях і думках, в духовному – але не в матеріальному. Це заважає. Це Його не стосується. Але саме йдеться про те: що Бог є Богом і присутній не лише в ідеях. Отож в обидвох моментах йдеться про Божество самого Бога, про питання, чи Йому належить також матерія?

Звичайно, Богові не можна приписувати нічого беззмістовного чи нерозумного, чи такого, що суперечить Його сотворенню. Але тут не йдеться про нерозумне чи суперечливе, а якраз про позитивне – про творчу владу Бога, яка охоплює все буття. Отже, ці два моменти – народження Дівою і дійсне воскресіння із гробу – є пробними каменями віри. Якщо Бог не має влади також над матерією – тоді він не є Богом. Але Він має цю владу, і зачаттям та воскресінням Ісуса Христа Він відкрив нове сотворення. Так Він як Творець є також нашим Спасителем. Через це зачаття і народження Ісуса Дівою Марією є основоположним елементом нашої віри і світловим сигналом надії.

Йосиф Рацінґер – Венедикт XVI

«Ісус з Назарету – дитячі роки Ісуса»

Видавництво «Місіонер» - 2013