Молитва посвяти Св. Миколаю – Покровителю Провінції Отців Василіян в Україні

Категорія: Останні новини
Опубліковано: Неділя, 19 грудня 2021, 19:01
Автор: Адміністратор
Перегляди: 464

 

Молитва посвяти Св. МиколаюПокровителю Провінції Отців Василіян в Україні,з нагоди відкриття молитовно-місійного Року на його честь і більшу Божу Славу!

 

Святий наш Отче Миколаю, небесний наш Покровителю!

Сьогодні ми приклоняємось перед тобою з новим очікуванням: не з очікуванням дарів від тебе, а з очікуванням, що ти приймеш нас під свій Покров.

Однак це очікування не захисту, а очікування посвяти.

Вдивляючись сьогодні в тебе, ми вже не шукаємо притулку від твого Покрову, а прагнемо, щоб ти посвятив нас тому Світлу, яке сьогодні свідчиш нам і яким сьогодні освітлюєш наш затемнений цим блискучим земним світом розум.

Сьогодні ми приклоняємось перед тобою не переповнені земними нуждами, хоча вони нас з дня на день нестерпно поглинають.

А приклоняємось перед тобою переповнені готовністю і прагненням довіритись тому Дару, який ти сьогодні нам проголошуєш, як його Предтеча.

Це наша «молитва посвяти», але промовляючи її ми розуміємо, що той, хто прибігає до твого заступництва, знайде не притулок, а запрошення, знайде не сховище, а підсвічник. Тому що твій Покров не ховає в темряву, а спонукає світити.

Так часто нам хочеться піддатися спокусі втечі і можливо сьогодні ми прибігли спочатку до Тебе втікаючи від чогось із свого життя.

Але приступивши до тебе чуємо слова Апостола, які ти нам невтомно повторюєш:

«Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця ваші (наші), щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.» (2 Кор. 4:6-7)

Святий наш Отче, припадаємо перед тобою немов глиняні посудини, крихкі і погорджені, боячись, аби світ нас не розбив і не знищив.

Тим часом стаємо наповнені Божим Світлом з твоїх рук, і чуємо: «Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною (…), а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло.» (Лк. 8:16)

Але нам хочеться сказати словами ж того Апостола: «Нас тиснуть звідусіль».

Ти ж відповідаєш: «але ви не пригноблені».

Тоді кажемо: «ми в труднощах», а ти нам: «та ваша надія не втрачена».

«Нас гонять… ми повалені» – це нам хочеться кричати. «Та ви не покинуті… не знищені…», – спокійно відповідаєш нам і додаєш:

«Увесь час ви носите в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса у вашому житті було явним. Вас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у вашім смертнім тілі.» (Пор. 2 Кор. 4:8-11)

Сьогодні ми переповнені несподіваним відкриттям. Бо замість того, щоб отримати від тебе допомогу на численні наші земні прагнення, ти підносиш нам один єдиний дар, якого ми якраз найменше очікували, хоч мало би бути якраз навпаки.

Це – Світло, яке «прийшло до своїх, а свої його не прийняли».

Натомість ним, цим Світлом «постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього». (Ів. 1:3-11)

Ти підносиш нам цей Дар, а від нас тепер якраз очікуєш посвяти.

Це посвята себе самих для цього Світла, хоч ми є всього-на-всього глиняними посудинами, але воно хоче світити через нас.

Ми так часто відчуємо порожнечу і прийшли, щоб заповнити з твоїх рук наші прагнення і нужди.

Тому покірно складаємо подяку, Святий наш Отче Миколаю, що ти показуєш нам істинне наше призначення – ми створені для Споконвічного Світла і цим Світлом є сам Господь Ісус.

Це він нас має наповнювати. Це єдиний дар, якого прагне наше серце у своїй прихованій глибині.

Це єдиний дар, який ти хочеш принести кожній людині, від маленької дитини, до похилої віком.

Це єдиний Покров, яким ти хочеш нас обдарувати – ти хочеш наповнити кожного християнина тим Світлом, яке дало йому життя, бо воно і є самим Життям.

Це єдиний захист, яким ти прагнеш огорнути кожного нужденного – ти хочеш кожного християнина спонукати світити тим Світлом, навіть крізь мертвоту і смерть, яких нам завдають у цьому світі сили темряви.

Нехай наші руки і серця стануть достойними цього дару, хоч і є крихкими та немічними.

Нехай саме через нашу слабкість проявляється Божа сила у цьому світі, а не наша.

Нехай єдиною нуждою для нас стане потреба цього Дару, яким є сам Христос.

Нехай він один буде Скарбом, якого ми шукаємо, який в собі несемо, і якому посвячене наше серце.

Нехай нашим прагненням буде не намагання сховатись, знайти притулок, втекти під Покров, а навпаки – прагнення посвятись, пожертвувати себе і віддати на спалення цьому Світлу, яким є Господь.

Бо лише той, хто себе погубить задля цього Світла, той себе знайде і хто втратить своє життя в посвяті цьому Світлу, той відзискає справжнє Життя.

Це Життя ось тут перед нами, в твоїх руках, якими ти нас сьогодні благословляєш.

Нехай Воно наповнить нас у повноті і заясніє найбільшою славою, через нас немічних.

А ти, Св. наш Отче, веди нас цим вузьким шляхом світіння і свідчення, до небесної нашої Батьківщини, бо звідти ми походимо і туди маємо і хочемо прямувати.

Будь, благаємо тебе, нашим Провідником на цій дорозі…

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

 

Протоігумен Провінції о. Франціск Онисько ЧСВВ

19 грудня 2021 року Божого

Василіянський Монастир Св. Миколая – м. Мукачево