Smaller Default Larger

Василіянський монастир Святого Юрія в Червонограді

 

У 1762 р. Франциск Салезій Потоцький, тодішній власник Кристинополя, задумав заснувати у місті дім для місіонерів Чину св. Василія Великого.

Тоді ж він звернувся до єпископа Белзького та Холмського Максиміліяна Рилла, щоб він віддав управу парохією у Кристинополі оо. Василіянам.

Невеличка українська громада мала для своєї духовної обслуги малу дерев’яну церкву. На її місці Потоцький постановив збудувати василіянський монастир і монастирську церкву.

Проект було затверджено Протоархимандритом Іпатієм Білинським у листі з Почаєва у липні 1763 р., а у вересні Потоцький написав грамоту, котрою фундував монастир для оо. Василіян.

На саме Різдво Христове, на початку 1764 р., перейшла до Святоюрської церковці чернеча братія із сусіднього Волсвинського монастиря зі своїм настоятелем о. Теодозієм Грегоровичем, який і став першим ігуменом. Коли ж у 1768 р. велика пожежа сильно пошкодила церковний дах, у 1771-1775 рр. дійшло до нової будови і церкви, і монастиря, які стоять до сьогодні. Сталося це передусім завдяки новому ігуменові, о. Корнилієві Срочинському (1766-1776).

Новостворений Кристинопільський монастир почав відігравати непересічну роль у житті церкви. До нього були прилученні два сусідні монастирі у Волсвині та Городищі. З року в рік поширювалось і коло місійної та катехизаційної діяльності, яке обіймало аж три Єпархії: Холмську, Володимирську і Луцьку.

Однак, часті пожежі у містечку не щадили монастирських забудувань і з часом спричинилися до помітного зубожіння Кристинопільської обителі.

Щойно після Добромильської реформи монастир повернувся до свого давнього стану. У 1888 р. тут розміщено богословські василіянські студії, які з невеликою перервою під час Першої Світової війни, проіснували аж до 1945 р.

Із цього терену обновлений Чин черпав чи не найбільше покликань, серед яких перший Протоігумен Платонід Філяс (із Добрячина), Протоігумен Атаназій Калиш із Завишня, Віталій Градюк із Кристинополя, отці Панкратій Кандюк і Платон Мартинюк із Тартакова, брати Пасив та Петро Кисілі з Варяжа, та врешті засновник „Записок Чину св. Василія Великого” о. Йосафат Скрутень із Пархача (Межиріччя).

У 1906 р. в Кристинопільському монастирі відбулася перша капітула Чину після його реформування.

Не можна також не згадати, що під проводом цього монастиря розвинулося Згромадження Сестер Служебниць НДМ, засноване у 1892 р. в недалекому Жужелі о. Єремією Ломницьким, ЧСВВ.

У літературі за 1902 рік знаходимо свідчення про зберігання у Кристинопільській церкві мощей святого Василія Великого, великомученика Юрія, покровителя церкви, а також священномученика Йосафата Кунцевича.

У 1892 р. було засноване братство Апостольства Молитви або ж Пресолодкого Серця ГНІХ, яке до 1902 року нараховувало десять з половиною тисяч членів.

У цьому ж таки 1892 р. Андрей Шептицький склав у Кристинополі урочисті монаші обіти. Доля його і пізніше була пов’язана з цим монастирем: між професорами, що викладали тут богословіє, був і Кир Андрей.

З приходом на Західні землі Червоної армії починається нова трагічна історія Кристинопільської обителі.

У 1946 році радянська влада припинила діяльність монастиря. Священики і брати, взявши зі собою чудотворну ікону Матері Божої, церковний посуд та велику бібліотеку монастиря, виїхали до Варшави у василіянський монастир Успіння Божої Матері.

Після ліквідації монастиря у монастирських приміщеннях розмістилася спочатку міліція, пізніше приміщення передали під школу механізації та головній пошті міста, а на початку 80-х років відкрили музей історії релігії та атеїзму.

Незважаючи на прихід радянської влади, священики – василіяни, такі як Мар’ян Чернега, Дам’ян Богун, Маркіян Когут, Ігнатій Тимчук та ін., працювали в підпіллі, виконуючи душпастирську працю.

У листопаді 1989 року оо. Василіяни домоглися відкриття церкви св. Юрія і на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці була відслужена перша Свята Літургія після довгих років запустіння.

У 1994 році при монастирі було засновано духовний ліцей для юнаків, які здобували повну середню освіту. Багато з них отримали покликання до священства і трудяться у Василіянському Чині.

Стараннями оо. Василіян та при допомозі громади м. Червонограда монастирські приміщення були реставровані, а в даний час облагороднюються та набувають первісної краси.

У квітні 1994 р. на празник Благовіщення до монастиря повернулась чудотворна ікона Божої Матері, яку зустрічало ціле місто. Цього ж дня було зафіксовано нове чудо оздоровлення

За матеріалами: osbm.info

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

НОВИНИ ЦЕРКВИ

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції