Smaller Default Larger

Перша реформована спільнота Імстичівського монастиря

 

26 листопада 1931 р. Б., до монашої Реформи Василіянського Чину на Закарпатті, яка розпочалася тут восени 1920 року, приєднано Імстичівський монастир Св. Арх. Михаїла.

Перша спільнота складалася з наступних Ченців: о. Петро Котович ЧСВВ – Ігумен монастиря, о. Діонізій Жаткович ЧСВВ, бр. Мар’ян Мороз ЧСВВ і бр. Атанасій Татинець ЧСВВ.

 

 

о. Петро Андрій Котович ЧСВВ

 

Народився 3 лютого 1873 р. у місті Чесанові (Cieszanów), теперішня Польща.

11 січня 1890 р., вступив на новіціят Василіянського Чину в Добромильський монастир.

Через шість місяців, отримав чернечий одяг і приступив до новіціятського вишколу та випробовування, яке завершилося складенням Перших чернечих обітів 5 вересня 1891 р. в Добромилі.

13 січня 1895 р., склав свої довічні обіти в монастирській церкві в Добромилі, а після двох років, 12 вересня 1897 р., прийняв з рук єпископа Костянтина Чеховича Святу Тайну Священства в Перемишлі.

Настоятелі, з уваги на українсько-польське напруження, перевели його у 1920 р. на Закарпатську Україну, куди він радо поїхав. На Закарпатті о. Петро працював майже 20 років. Спочатку проживав у Мукачівському монастирі на Чернечій Горі, де нещодавно була розпочата реформа Провінції Св. Миколая. В Мукачеві він допомагав Настоятелю монастиря – о. Єроніму Маліцькому і Маґістру новиків – о. Глібу Кінаху. О. Петро навчав новиків української мови і викладав їм катехизм.

Після двох років служіння у Мукачівському монастирі, о. Петра призначили Ігуменом василіянського монастиря в м. Ужгороді і директором інтернату, який діяв при цьому монастирі.

28 вересня 1925 р. відкрив василіянську друкарню при Ужгородському монастирі, через яку було зроблено великий вклад у піднесення культурно-релігійного рівня місцевого населення. На заснування друкарні був витрачений капітал у розмірі 350 тис. к. ч.

У 1935 р. о. Петро Котович був призначений Ігуменом в Імстичівському монастирі, який залучив до монашої реформи.

З приходом угорської влади у 1939 р. уряд робив усе можливе, аби о. Петро покинув Закарпаття і Настоятелі призначили його на місійну працю до Канади.

В Канаді о. Котович крім виконування парафіяльних обов’язків, завжди писав різні твори і займався перекладацькою справою. Будучи людяним і щирим, завжди мав прихильність серед людей, яким самовіддано служив як монах і священик.

5 листопада 1955 року, о. Петро Котович відійшов до вічності, у присутності монашої спільноти.

Монаший похорон був відслужений 8 листопада, а наступного дня у Грімсбі, в парафіяльній церкві Успіння Пресвятої Богородиці, Преосвященний владика Ісидор Борецький відправив Архієрейську Божественну Літургію й панахиду у співслужінні з 18-ма священиками. Тлінні останки покійного о. Петра було перевезено до Вінніпегу, де він колись працював при Парафії Св. Миколая. Там, у похоронних богослужіннях взяв участь Преосвященний владика Максим Германюк і 14 священиків. Прощальну проповідь виголосив о. С. Шевчук ЧСВВ. Тлінні останки о. Петра Котовича спочили на цвинтарі Пресвятої Родини.

 

*******

 

 

о. Діонізій Степан Жаткович ЧСВВ

 

Народився 08.08.1891 і по скінченій гімназії вступив до монастиря в Закарпатській Провінції ще перед першою світовою війною, де склав професію 19.04.1914 і 21.09. того ж року був висвячений на священика.

Після розпочатої реформи (1920 р.), він з о. С. Бойчиком один з перших приступив до неї та вже 16.06.1921 р. зачав однорічний новіціят в Мукачеві де й відновив 27.07.1922 свою професію Ще один рік залишився на Чернечій Горі при уряді Соція о. Магістра Гліба Кінаха, а відтак перенісся на майже 10-річну працю в парафії Маріяповчанського монастиря, получену з численними відправами і сповідями в часі відпустів і паломництв до тамошньої Чудотворної Ікони Матері Божої. При тому виїздив на місії у Гайдудорозькій та Мішкольській єпархіях, як теж на Закарпатті, а в рр.1932-33 редагував церковно-релігійний місячник "Маріяповчі віраґошкерт".

В рр.1932-33 був Вікарієм і парохом та місіонарем в Закарпатському монастирі в Імстичеві, звідки по році знову повернувся до давньої праці в Маріяповчі. Аж 28.05.1939 був він знову перенесений на ігумена до Імстичева, а від 12.05.1943 до Ужгороду, не покидаючи при тому ні тут ні там свого улюбленого місіонерського труду, навіть серед розгару другої світової війни.

В р.1944 переїжджає, однак, знову до Маріяповчі, а по касаті Василіянських монастирів в Мадярщині вів душпастирську працю в парафії Мезиладан та інших місцевостях аж до своєї побожної смерти.

 

*******

 

Бр. Мар’ян Степан Мороз ЧСВВ

 

Уроджений на Пряшівщині (10.11.1904), вступив до мукачівського новіціяту 15.05.1930 р. і склав святі обіти 01.01.1932 р.

Спершу занимався він куховарством у Мукачеві і в М. Березнім (1932 р.), але скоро був перенесений до монастиря в Імстичеві, де провадив монастирську господарку майже десять років і там зложив монашу професію (08.01.1936).

У 1942 р. переміщено його до Бороняви, а наступного року до М. Березного, де виконував те саме зайняття аж до сталінської ліквідації Чину.

Був це працьовитий, відданий спільному добру і невибагливий брат помічник, який вірно тримався свого чернечого покликання.

 

*******

 

 

Бр. Атанасій Андрій Татинець ЧСВВ

 

Народився на Закарпатті, в селі Великі Лучки. До Василіянського Чину вступив 01.08.1921, в Мукачеві; перші чернечі обіти склав 17.03.1923, а довічні – 22.09.1929. Ревно служив Василіянській спільноті по таких монастирях як: Маріяповч, Малий Березний, Імстичово, Ужгород, Матаван; але найдовше працював у домі Головної Управи в Римі /1943-1961;1972-83/.

Любив порядок і пильно дбав про чистоту дому василіянських монастирів, а над усе був праведним ченцем.

Перейшов щасливо до вічности в Римі, дня 28-го лютого 1983 року, на 80-му році життя і 62-му чернечого покликання.

Признанням для усопшого брата були слова Високопреосвященного Архиєпископа Кир Мирослава Марусина і Всесв. Отця Протоархимандрита Ісидора Патрила.

Похоронено його у Василіянській крипті на римському цвинтарі Кампо-Верано.

 

  • Джерела:

Василіянський вісник

Архів Провінції Св. Миколая

Архів Головної управи в Римі

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 

Авторські права 2020 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.