Smaller Default Larger

«Відкрити в собі образ Божий»

 

Християнин, який любить Бога, відчуває Його доброту і присутність, починає усвідомлювати, яке важливе місце він займає в Божих замислах. Святий Василій, посилаючись на Книгу Буття, підкреслює, що людину було покликано до життя «за образом і подобою» Божою завдяки великій любові.

Хоча, згрішивши, людина зрадила Бога, Він, попри це, зробив усе,аби проявити свою турботу і милосердя.

[ҐП 2, 3: «А коли людина була зведена змієм і впала в гріх, а через гріх – у смерть і все, що заслуговує смерті, то (Бог) не зневажив її, а передусім дав їй на поміч закон і приставив ангелів для охорони й опіки. Він послав пророків, щоб викривати гріхи й наставляти в доброчесності».]

Адже гріх послаблює дію Божої благодаті в людині, оскільки «чинити гріх – означає віддалятися від Бога», і через це образ Бога деформується, а натомість відбувається зближення з дияволом. Щойно завдяки очищенню і звільненню від гріха щораз виразніше проявляється в людині правдивий образ Божий. Відчуваючи незвичайну турботу про себе, людина переконується, що є особливою істотою в планах Творця, що її покликано для великих речей, що вона володіє особливими пізнавальними здібностями, які відрізняють її від інших створінь, і що її поставлено «володарем усього, що на землі».

Віддзеркаленням справжнього покликання кожної людини є особа Ісуса Христа, у житті якого Бог обʼявився найповніше. Через Нього християнин може дізнатися правду про себе і пізнати, як діє Бог у його житті. Це дозволяє глибше усвідомити, що Бог прагне, аби внутрішній світ людини був образом Його доброти й любові. Беручи участь у житті і славі Творця, християнин повертається до стану благодаті, в якому перебував перед своїм падінням, і щораз більше стає володарем усіх створінь.

Через сопричастя в любові з Богом проявляються божественні риси людської натури. Християнин, володіючи вродженим прагненням чинити добро та любити навіть недругів, через гріх обмежує ці свої природні схильності. Закладене в людській натурі вроджене прагнення наново пробуджується завдяки дії Божої благодаті. Божий образ, який був здефор­мований гріхом, знову проявляється в мисленні і діях.

[ҐП 2, 1: «Разом із формуванням живої істоти вкладено в нас якесь, можна сказати, вроджене прагнення, яке само собою спонукає нас до спілкування в любові. Використавши це підґрунтя, наука Божих заповідей турботливо плекає його, розумно розвиває і з Божою благодаттю доводить до досконалості».]

Завдання християнина – показувати правду про Бога, не викривлену життям у гріху. Василій підкреслює, що прагнення чинити добро, любити і славити Бога за всі Його добродійства є внутрішньою потребою християнина.

Відкриваючи в собі образ Бога, християнин одночасно починає відкривати правду про покликання кожної людини. Помічає присутністьБога в інших, завдяки чому визнає братерство всіх людей та відкривається до їхніх потреб. Крім того, щораз глибше пізнає правду про себе як про мікрокосмос Божої мудрості. Віднаходячи красу, незвичайність і досконалість Творця у Його творінні, помічає, що людська природа через поєднання з Богом уподібнюється до божественної природи. Це відбувається завдяки взаємодії волі людини з благодаттю.

Розкриваючи завдяки світлу Божої благодаті таємниці власної особи, людина прагне жити у згоді з образом Божим, який має в собі. Помічає, що прагнення Бога не слабне, а невпинно посилюється. Крім того, щораз більше проявляється зачарування людини незвичайністю свого покликання – бути обожествленною на зразок Христа – та радість від знайдення в собі Божого образу.

[ҐП 4, 3: «Правилом життя для християнина є наслідувати Христа в Його людській природі згідно з покликанням кожного».]

На думку Василія, усі прикмети людини, тобто пізнавальні і творчі здібності, воля і любов використовуються на славу Божу, віддзеркаленням Якого вони є. У людині-християнинові проявляється сильний голод пізнання Бога та туга за Ним. Ці відчуття – протилежність байдужості і почуття самодостатності, які є виявом гріха.

Формування образу Божого в людині не є створенням нової дійсності всередині людини, а поверненням до раю, стану перед занепадом, яке відбувається за посередництвом Святого Духа. Гріх спричинив затемнення образу Божого в людині. Навернення і життя в чеснотах додає йому блиску, оживляє його, а поєднання з Богом відкриває його красу.

 

Список скорочень:

Аскетичні твори Св. Василія Великого

ҐП – Глави правил викладених ґрунтовно

Джерела:

Аскетичні твори Св. Василія Великого, В-во ОО. Василіян, Рим 1989.

Батрух С., Модель християнського життя у творах Св. Василія Великого, «Свічадо», Львів 2007.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2020 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.